Андрій Багрій, керівник і один із власників підприємства «Обрій»
Андрій Багрій, керівник і один із власників підприємства «Обрій», що в селі Строїнці на Вінниччині, точно знає секрет успіху справжнього садівника – рішучість і безмежна відданість своїй справі. Тож яким воно є – життя з солодким присмаком яблук?
Кореспондент: Андрію Григоровичу, розкажіть, будь-ласка, про господарство.
Андрій Багрій: У ТОВ «Обрій» 9 засновників, у тому числі і я, паралельно виконую обов’язки директора. Товариство заснували в 2003 році. Загальна площа господарства – 595 га, 475 га – під польовими культурами, 120 га – під багаторічними насадженнями. З польових культур вирощуємо пшеницю, ячмінь, сою, соняшник, кукурудзу. Основна галузь – садівництво.
Кор.: Чому, як основний напрямок обрали садівництво, а не польові культури?
А. Б.: У цьому селі воно було розвинене ще споконвічно, навіть у дореволюційні часи. Взагалі галузь вважають високомаржинальною, в багатьох країнах садівники мають більший дохід за фермерів, які вирощують польові культури. Утім у нас люди не купують стільки яблук, скільки повинні споживати згідно з нормами, а за економічної кризи навіть ще менше. Виробництво ж польових та технічних культур, особливо зернових, орієнтоване переважно на експорт, а отже, виробник має приблизне розуміння майбутнього прибутку. Коли ж йдеться про яблука – тут важко спрогнозувати ситуацію. Наприклад, реалізувати продукцію цього року було доволі легко, оскільки в Польщі був неврожай. Звісно, Україна теж постраждала від заморозків, однак ми не настільки вагомий гравець. У Вінницькій області були випадки, коли в одному господарстві вимерзло майже все, а в сусідньому, через 10 км, – нічого.
Кор.: Чи можливо убезпечити сад від заморозків?
А. Б.: Технологічні заходи на цей випадок є, але що більший мороз, то вони складніші. Якщо мороз -5°С і більше, то захистити сад може тільки дощ, оскільки коли вода замерзає – виділяється тепло. Тобто потрібно встановити потужні дощувальні системи. Проводити дощування слід усю ніч, поки тримається мороз. Найбільша складність у тому, що систему дощування треба планувати ще під час закладання саду – заздалегідь робити магістральні водогони, подвійну систему зрошення спеціально для гідрантів.
Проти морозу -2…-3°С під час цвітіння може спрацювати потужне задимлення мокрою соломою. Також існують стимулятори та специфічні добрива з антистресовим ефектом, що додатково захищають дерево і квітку, стимулюючи метаболізм рослини. Тому навіть якщо квітка пошкоджена, завдяки гіберелінам можна змусити її відцвісти і дати плід, хоча він буде без зерняток. Такі яблука довго не зберігаються, проте урожай усе-таки буде. У Франції споруджують, наприклад, спеціальні вишки з пропелерами, котрі змішують шари повітря – холодний нижній із теплішим верхнім.
Кор.: Який сорт, з Вашого досвіду, можете назвати найприбутковішим?
А. Б.: Ренет Симиренка завжди був найрентабельнішим. Це зелене елітне яблуко українського походження, класика. Сорт є високоврожайним, хоча дуже нестійким проти парші. Втім, це захворювання нині навчилися контролювати. Проте ось уже 2 роки поспіль цей сорт доводиться продавати дешевше. Це пов’язано зі зміною вподобань, збільшенням його об’ємів на ринку завдяки поліпшенню технологій вирощування.
Кор.: А які наразі тенденції спостерігаються? Мені завжди подобались солодкі сорти, зокрема Голден Делішес.
А. Б.: Голден Делішес дуже популярний, якісний і врожайний. Це еталон солодкого яблука. Наприклад, у Німеччині 60% споживачів обирають саме цей сорт. Голден став селекційною основою для багатьох сортів яблук, в тому числі деяких солодких червоних сортів. Нещодавно також була мода на Фуджі. Нині модними стали суто червоні яблука, навіть без жовтих бочків. Саме вони мають попит, приміром, в Індонезії.
Кор.: А який Ваш улюблений сорт?
А. Б.: Голден Делішес. За врожайністю цей сорт у мене номер один.
Кор.: Якою є середня врожайність яблук у господарстві?
А. Б.: Залежно від ділянок врожайність становить від 20 до 80 т/га. В середньому маємо приблизно 40 т/га. Зі 120 га багаторічних насаджень – 100 га припадають на яблуневий сад, проте половину цієї площі становлять колишні колгоспні сади, тобто нині паї селян. І оскільки договори оренди укладені не на тривалий час, ми не можемо оновити ці насадження. У нас є сади 1973 року. Ми доглядаємо їх за найсучаснішими технологіями, але вони старі.
Кор.: Які технологічні інновації використовуєте в господарстві?
А. Б.: Ми одні з перших встановили у своїх садах метеостанції. Також активно використовуємо дрони для збору інформації про стан насаджень та посівів.
Кор.: Скільки хімічних обробок проводите за сезон в яблуневому саду?
А. Б.: Загалом 20 обробок. Часто робимо бакові суміші з інсектицидами. Варіантів може бути багато. Сезон починається з середини квітня і триває до кінця липня (остання обробка). Ми завжди дотримуємося термінів внесення. Більшість обприскувань припадає з травня по червень.
Кор.: Розкажіть про співпрацю з компанією ADAMA.
А. Б.: Я співпрацюю з цією компанією відтоді, як вона з’явилася на ринку. У компанії ADAMA є багато препаратів, без яких дуже важко скласти технологію захисту саду. Ключовими препаратами для нас є Мерпан™, Аполло® та інші продукти. Торік, з використаних у нашому господарстві на польових культурах, 95% від всього об’єму ЗЗР були продукти компанії «Адама». Багато препаратів ми тоді спробували вперше – все спрацювало прекрасно. Компанія дуже відповідально ставиться до своїх клієнтів, представники були присутні під час внесення, консультанти спостерігали за наслідками.
Кор.: Із хвороб найпоширенішою є парша. А от хто найбільше дошкуляв із шкідників?
А. Б.: Донедавна ніхто, адже ми провели тотальну боротьбу. Проте, як наслідок, маємо проблеми з кліщем. Якщо дуже активно боротися різними інсектицидами з комплексом шкідників, то страждає і корисна ентомофауна. Ми зменшили популяцію хижого кліща, який був головним природним ворогом павутинного. Дорослого кліща може вбити навіть піретроїд. Оскільки акарициду системної дії немає, тож знищити всіх кліщів неможливо в принципі. Максимум біологічної ефективності становить 85%, а 2 кліщі через 10 днів дають 40 особин потомства. У цьому сезоні ми вирішили змінити підхід: усю систему захисту розроблятимемо з розрахунку на павутинного кліща, тобто підбирати препарати таким чином, щоб не послабити дію акарицидів.
Кор.: Розкажіть про ринки збуту.
А. Б.: Цього року ми продавали продукцію поки що тільки на український ринок, 2 роки поспіль перед цим частково експортували яблука до Індонезії. Втім, це дуже далеко, через це ми відмовилися від цього експорту.
Кор.: Як ви визначаєте роль держави в сільському господарстві?
А. Б.: На основі правильного моніторингу, можливо навіть за кліматичними зонами, держава мала б визначати, ймовірно щороку, куди і в яку галузь сільського господарства вкладати більше інвестицій. Наприклад, цього року ціна яблук на внутрішньому ринку хороша, і садівники не потребують дотацій. Однак, можливо, ситуація в наступному році кардинально зміниться і вони потребуватимуть допомоги. Цікаво, що садівники Півночі Італії не отримують державних дотацій взагалі, тому що регіон сам по собі багатий, гроші отримують бідніші регіони, які потребують підтримки.
Держава має допомагати у пошуку ринків збуту, сприяти торговельним зв’язкам. Поки що вітчизняні садівники не вирощують стільки яблук, аби нагодувати українців. Україна ніколи не виробляла так багато яблук, аби створити конкуренцію на внутрішньому і зовнішніх ринках. Але це станеться. Молодих насаджень багато й вони наразі вступають у плодоношення. Українське садівництво розвивається так, як років 20 тому розвивалося польське, а отже, неодмінно виникнуть труднощі з реалізацією.
Кор.: Вам потрібен ринок землі?
А. Б.: Для нашого господарства і виробництва ринок землі, безумовно, потрібен. Але не для того, аби придбати землю під нові сади. Особисто моя позиція – ринок землі мав відкритися в Україні значно раніше. Це парадоксальне явище для нашого народу – бути власником землі й не мати змоги її продати. До того ж, якщо говорити про орендну плату, то вона в Україні мізерна.
Кор.: А ціна?
А. Б.: Ціну визначить ринок. Я впевнений, що левова частка пайовиків нашого господарства свою землю не продаватиме, тому що вона їм стабільно приносить дохід. Гадаю, що продаж землі не стане масовим явищем. Більшість людей переоцінюють її вартість. У сусідніх Польщі або Румунії вартість 1 га коливається в межах від 1000 до 5000 євро.
Кор.: Ви сказали, що багаторічних насаджень у Вас 120 га, із них яблучного саду – 100 га. Чим зайняті ще 20 га?
А. Б.: Там ми вирощуємо сливу, черешню, лохину, малину. До речі, лохину поки що ми не захищаємо – природних ворогів у неї поки що немає. Тільки клімат сухий і ґрунти доводиться підкислювати.
Кор.: Як давно Ви працюєте в сільському господарстві?
А. Б.: Мій досвід роботи розпочався в 1994 році після закінчення Вінницького аграрного університету за фахом «Агрономія».
Кор.: А як ви з польового агронома стали садівником?
А. Б.: Я народився і виріс у цьому селі, та працював у саду ще до здобуття вищої освіти. Садівництво в людей тут у крові. Під час навчання я познайомився з одним фахівцем, який дав мені почитати силу-силенну підручників з біології, фізіології рослин, садівництва. Ці книжки мене неабияк захопили. І останнє – я навчався в аспірантурі в Інституті садівництва, і хоча роботу не захистив, але здобув багато необхідних знань.
Кор.: Який етап роботи в садівництві Вам подобається найбільше?
А. Б.: Це час обрізки саду.
Кор.: А яка найулюбленіша пора в саду?
А. Б.: Коли сад цвіте, і коли урожай дозрів. Тоді заходиш туди, і про все забуваєш. Коли цвітуть сади – все навколо біле, бджоли гудуть, аромат неймовірний, сонце яскраво світить…
Кор.: Чи часто виникають стресові ситуації, і з чим вони пов’язані?
А. Б.: Звісно, можна назвати стресом, коли приходиш в сад і розумієш, що 50% яблук втрачено через мороз. Загалом, я не схильний думати, що в моїй роботі є стрес. Мені здається, що стрес це причина не зовнішня, а внутрішня, він народжується всередині нас. Багатьох стресів можна уникнути, якщо по-філософськи ставитися до певних речей. Потрібно всього-на-всього прийняти правильне рішення. Як на мене, люди виправдовують стресом небажання приймати рішення.
Кор.: Що ви цінуєте в людях, зокрема у своїх підлеглих?
А. Б.: Понад усе ціную в людях порядність. Порядність в усьому – у відносинах між собою і до роботи. Дуже добре, коли людина порядно й чесно ставиться до своєї роботи – вона стане справжнім професіоналом. Професійних якостей можна набути, а от з чесністю і порядністю важче. Звичайно, колектив може сприяти певним змінам, проте вони не будуть кардинальними.
Кор.: Як ви мотивуєте співробітників, якщо помічаєте у них потенціал?
А. Б.: Кадрова ситуація у селі доволі проблемна. Багатьох людей усе влаштовує, і вони нічого не хочуть змінювати. Тому тим людям, які хочуть рости, я даю таку можливість і у вигляді навчання, і у вигляді практики, дуже ціную таких працівників. Головне – звернути на таку людину увагу, підвищити рівень її відповідальності.
Кор.: Як сім’я ставиться до Вашої роботи?
А. Б.: Родина звикла до моєї зайнятості, проте іноді я сам усвідомлюю, що для близьких варто знаходити більше часу. Сезон у нас настає хвилями, завантаженість, відповідно, так само коливається. Інколи робота потребує більше часу, іноді трохи менше.
Кор.: Чи хотіли б ви, щоб Ваші діти продовжували Вашу справу?
А. Б.: Мабуть, що так. У мене троє дітей – двоє синів 15 і 12 років та семирічна донька. Сини цікавляться комп’ютерами. Я не буду наполягати на їхньому виборі. Набагато важливішим для мене є виховати дітей гідними громадянами й людьми. Я впевнений у тому, що якщо вони будуть порядними, то знайдуть себе будь-де. Найважливіше – бути вихованим і освіченим.
Кор.: Які б поради Ви дали садівнику-початківцю?
А. Б.: Якщо людина вирішила займатися садівництвом, вона вже варта похвали. Також потрібно вчитися на помилках власних і на чужому досвіді, не лінуватися досліджувати й допитуватися. Слід читати багато професійної літератури. Цей процес має бути постійним.
Кор.: Розкажіть про своє хобі.
А. Б.: Моє хобі це, мабуть, футбол. Грав ще з дитинства, потім і в інституті. Вболіваю сам за «Динамо Київ». Нещодавно побудували стадіон в одному селі, де взяли землю в оренду. Відтепер підтримуємо дитячу і молодіжну команди. Важко уявити, щоб у селі не було стадіону, а в школі – спортзалу. Треба розвивати дитячий футбол для того, аби відкривати нових своїх, а не чужоземних зірок.
Спілкувалася: Олена Нінуа, Agroexpert